[cmsmasters_row data_width=”boxed” data_padding_left=”3″ data_padding_right=”3″ data_top_style=”default” data_bot_style=”default” data_color=”default” data_bg_position=”top center” data_bg_repeat=”no-repeat” data_bg_attachment=”scroll” data_bg_size=”cover” data_bg_parallax_ratio=”0.5″ data_padding_top=”0″ data_padding_bottom=”50″ data_padding_top_large=”0″ data_padding_bottom_large=”0″ data_padding_top_laptop=”0″ data_padding_bottom_laptop=”0″ data_padding_top_tablet=”0″ data_padding_bottom_tablet=”0″ data_padding_top_mobile_h=”0″ data_padding_bottom_mobile_h=”0″ data_padding_top_mobile_v=”0″ data_padding_bottom_mobile_v=”0″ data_shortcode_id=”vgwts5vgu”][cmsmasters_column data_width=”1/1″ data_bg_position=”top center” data_bg_repeat=”no-repeat” data_bg_attachment=”scroll” data_bg_size=”cover” data_border_style=”default” data_animation_delay=”0″ data_shortcode_id=”brbeg2s7z4″][cmsmasters_text shortcode_id=”ypu1eyic9f” animation_delay=”0″]
Роль держави загального добробуту, в канонічних інтерпретаціях ХХ століття, передбачала велику частку держави в економіці навіть на Заході. Не кажучи вже про реалії планової економіки СРСР. Демократизація політичного процесу кінця 80-х передбачала автоматичну лібералізацію економічного життя. Але на практиці це відбувалося не завжди так хрестоматійно.
Відновлення незалежності України супроводжувалася схожими трансформаційними процесами з іншими країнами Радянського Союзу. На відміну від практики держав соцтабору. Так Вишеградська четвірка приблизно синхронно провела базові економічні реформи які супроводжувалися великими приватизаціями. Це стало справжнім шоком для їхніх економік, особливо в реаліях слабких постколоніальних державних інститутів.
Проте, результати не заставили себе довго чекати. Велика приватизація спрямувала притік західних інвестицій, які і допомогли оправитися після трансформаційних шоків. Кожна з країн соцтабору обрала власні пріоритети розвитку. Польща диверсифікувала ризики від можливого падіння нарощуванням кількості мікро, малих та середніх підприємців. На сьогодні їхня частка в структурі ВВП перевищує 50%. І ця стратегія пройшла успішне стрес-тестування під час глобальної кризи 2008 року. Польське ВВП виявилося одним з найстійкіших в Європейському Союзі.
Словаччина стала європейським лідером з кількості вироблених автомобілів на душу населення. Приватизація та політика стимулювання автомобілебудування шляхом зменшення податкових навантажень та дерегуляція привела в країну лідерів світового автопрому. Схожим шляхом пішла й Чехія.
Натомість в Україні відсутність структурних реформ перетворила першу хвилю приватизації в фарс. Цей факт сильно підірвав довіру населення до даного інструменту. Що дозволило політикам підсилювати негативний емоційний фон населення і відкладати велику приватизацію, продовжуючи отримувати корупційну ренту з них.
Механізм зловживання дуже простий. Після приходу до влади політики призначають лояльний менеджмент на керівні посади державних підприємств. А вони, в свою чергу, працюють за стандартним для українських реалій сценарієм – “приватизовують прибутки, націоналізують збитки”.
Дана практика десятиліттями збільшувала заборгованість держкомпаній, унеможливлювала модернізацію виробництв та перетворювала колишніх промислових гігантів у аутсайдерів. Така кон’юнктура здешевила сумарну ринкову вартість українських держкомпаній.
Саме на цьому зараз і спекулюють противники приватизації, мовляв, вартість державних активів надто мізерна, тому приватизовувати не можна. Їхня аргументація полягає в тому, що потрібно навести порядок, провести модернізацію і лише після цього шукати формат спільного партнерства з приватним інвестором, але виключно на міноритарних умовах.
Прихильники закликають продати все за реальною вартістю на сьогоднішній день. Тим самим позбавити державу невластивих їй функцій (бізнес), а сфокусуватись на напрацюванні політик галузі. На їхню думку сумарний кумулятивний ефект для промисловості від цього буде позитивним від вливання інвестицій та підвищення продуктивності.
Насправді ж істина десь посередині. Велика приватизація необхідна, адже рівень зловживань та неефективності в держсекторі зашкалює і з цим важко сперечатися. Держава поганий бізнесмен і це також правда, особливо в умовах слабких державних інститутів. Але й продати все за голландським аукціоном також не вихід.
Через це є необхідність у зваженому підході до приватизаціі. Потрібно виокремити виключний список державних підприємств стратегічного характеру що не підлягають приватизації. Це уряд вже й зробив. Після чого розділив все майно та компанії що залишаються на дві частини: мала та велика приватизація. Якщо з малою приватизацією все просто, майно цієї категорії продається через Прозорро.Продажі, то з великою – ситуація складніша.
Для кожного об’єкту цієї категорії залучається приватизаційний радник з числа авторитетних міжнародних організацій. Проводяться комплексні аудити компаніями з “великої четвірки” та детальна інвентаризація всього наявного майна, для визначення реальної вартості.
Якщо приватизація на практиці виглядатиме саме так, як її намагається показати уряд, тоді це може бути перша позитивна велика приватизація, якої в Україні (окрім поодиноких випадків) ще не було. Це дасть поштовх економіці для росту, адже разом з новими власниками на підприємствах проведуть модернізацію, що потребуватиме нових робочих місць і збільшить виробничі потужності. Всі ці фактори безперечно стануть позитивом для розвитку економіки.
[/cmsmasters_text][/cmsmasters_column][/cmsmasters_row]