Чому дефолт — не вихід?

Чому дефолт — не вихід?

Публічний простір останнім часом рясніє інформацією про необхідність реструктуризації державного боргу та навіть про оголошення Україною дефолту. Не буду вдаватися в політологічну та детективну казуїстику, з’ясовуючи хто саме замовник цієї кампанії, а зосереджусь на аналізі можливих наслідків від його оголошення.

Чому дефолт в сучасних українських реаліях співмірний самогубству? Все дуже просто, економікам що розвиваються необхідні структурні реформи. Саме вони створюють умови для стійкого економічного зростання. Це очевидно взаємопов’язані речі, але без дешевих ресурсів навіть найкращі реформи не призведуть до зростання ВВП.

Тобто саме доступ до ринків дешевих капіталів є тим золотим ключиком до сталого економічного благополуччя населення та динамічної капіталізації української економіки. Натомість нам пропонують відмовитися від цього ключа, оголосити себе як країну банкрутом і знову почати все спочатку.

Насправді ж стан української економіки на сьогодні насправді набагато здоровіший, ніж нам намагаються продати апологети дефолту. Золотовалютні резерви Національного банку перевищують 25 млрд дол, банківська система ліквідна та готова до викликів, в тому числі масового банкрутства позичальників. Яскравим цьому підтвердженням є результати стрес-тестувань комерційних банків останніх років. Інституційна незалежність НБУ унеможливлює надлишкову емісію гривні зі сторони уряду для фінансування бюджетного дефіциту. Тобто не повториться ні монетарна криза 90-х, ні банківська 08-го.

За прогнозами Світового банку від пандемії коронавірусу українська економіка постраждає навіть менше ніж деякі інші країні що розвиваються, до прикладу, Туреччина. Який тоді сенс оголошувати дефолт чи навіть розпочинати розмови про необхідність реструктуризації боргу, — запитаєте ви? Правильно, жодного сенсу для України, проте для лобістів окремих фінансово-промислових груп сенс все ж таки є. Саме тому в медіа розпочалася і активно продовжується дезінформаційна кампанія, навіть не дивлячись на нещодавнє позитивне голосування законопроектів які унеможливлюють банкрутство України.

Найбільшим ризиком для української економіки в умовах коронавірусу є значний рівень державного боргу, пік по виплатам за який, після реструктуризації 2015 року, якраз і припадає на найближчі 2-3 роки. Іншою “ахіллесовою п’ятою” державних фінансів є дефіцит бюджету, розмір якого неможливо втримати на рівні докризових 2%.

Що ж потрібно зробити щоб впоратися з цими викликами українському політичному класу? Позиція перша, виконати умови для підписання нової програми співробітництва з МВФ. Друге, провести секвестр бюджету для перерозподілення видатків бюджету в умовах пандемії коронавірусу. І третє, проте найголовніше — продовжувати курс структурних економічних та політичних реформ.

Останні дні наочно демонструють розуміння урядом та президентом цього шорт-лісту порядку денного. Принаймні перші дві позиції активно впроваджуються. У Парламенті відбулося голосування за необхідні законопроекти (залишилося лише друге читання по одному з них) та переглядається бюджет на 2020 рік.

Залишається одна велика пересторога, чи уникне українська влада спокуси зберегти статус-кво задля можливості ручного керування інститутами? Чи все ж завершить розпочаті реформи задля унеможливлення політичної корупції та зловживань в майбутньому? Адже без цього перезапустити українську економіку просто не вдасться.